44. Ек. розвиток, його сутність, цілі та принципи - Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким...

44. Ек. розвиток, його сутність, цілі та принципи - Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким...


^ 44. Ек. розвиток, його сутність, цілі та принципи.

Для розуміння взаємозв’язку і відмінностей між ек. розвитком та ек. зростанням слід враховувати загально філософське трактування поняття розвитку, як незворотної, спрямованої, закономірної зміни мат. та ідеальних об’єктів. Унаслідок розвитку виникає новий якісний стан структури, спрямованості руху, можливостей функціонування певної соц. (ек.) системи. Отже, термін “ розвиток ” переважно вживають для окреслення довготривалого процесу пов’язаного із якісною трансформацією усієї сукупності ек.і соц. структур суспільства, зокрема, усіх елементів його продуктивних сил та ек. відносин. Дослідження концептуальних проблем сутності розвитку започаткувала німецька класична філософія, зокрема, визначний її представник – Гегель. Не може бути ек. розвитку без ек. зростання, як і зростання без розвитку. Однак, якщо зростання можна характеризувати кількісними показниками, то аналіз розвитку поза використ.м якісних оцінок неможливий. Ек. розвиток – процес зміни структур суспільства, пов’язаний із ек. зростанням. Загальна теорія систем розглядає розвиток, по-перше, як взаємозв’язок функції, структури та процесу, а, по-друге, як множинність усіх цих елементів в ек. житті. Відповідно до цього будь-яка модель економіки повинна розглядатися як цілеспрямована, соціокультурна, інформаційно пов’язана система, яка здатна до самовідтворення та розвитку за допомогою нових функцій, структур і процесів, що ство­рюють нові способи організації на більш високому рівні впорядкованості та складності. За цих умов процес ек. розвитку, по-перше, завжди по­в’язаний із формулюванням і досягненням певних стратегічних цілей, по-дру­ге, забезпечує цілеспрямований перехід ек. системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, по-третє, уявляє собою послідовний перехід від одного способу організації ек. життя до іншого.Для чіткого та глибокого розуміння механізмів і принципів визначення цілей ек. діяльності варто з’ясувати осн. поняття та категорії, які виступають базою теоретичного аналізу першорядних цілей та методів їх досягнення. Серед них такі як: процедура 1. складова частина операції, процесу; 2. офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та порядок дій при здійсненні, веденні різного роду справ; вибір - одна з найбільш важливих стадій процесу прийняття ек. рішень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору можливих варіантів (альтернатив); власне цілепокладання - фундаментальне поняття в теорії діяльності, пов’язане з вибором та реальним визначенням цілі, яка являє собою образ майбутнього результату діяльності. Цілепокладання виступає в якості реального інтегратора різноманітних дій у конкретну систему мети, засобів і результату. Центральним пунктом цілепокладання є визначення мети через засіб. Мета без визначення засобом не виступає ще справжньою метою, в цьому стані вона є лише первісним проектом у думці. Важливою умовою та принципом ек. розвитку є формув. таких цілей функці­онування нац.. ек. системи, завдяки ре­а­лізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб’єктів ринку, тобто створені умови для якісної, ефективної конкуренції та досягнення загальної зба­лансованості у функціонуванні ринкового механізму, усієї ринкової системи, але й системна соц. рівновага у суспільстві. Одним із визначальних принципів розвитку є його універсальність. Системний ек. розвиток надто складне сусп.. явище, його неоднорідність визначається, насамперед, реальним існуванням двосекторної моделі економіки, обмеженими ресурсами, низкою суперечностей між різними суб’єктами ек. діяльності та між різними соц. групами, нац ек. системами тощо, що часто густо викликає порушення не лише макроек., але й соц., отже системної рівноваги. Такі особливості ек. розвитку вимагають звернути особливу увагу на чинники, які забезпечують його динаміку та системність.


45. ^ Динаміка ек. розвитку та його чинники.

Визначення динаміки ек. розвитку, чинників, які її забезпечують (або навпаки, не забезпечують) вимагає від нас, насамперед, розібратися із сутністю поняття – динаміка, зокрема, динаміка ек. розвитку. Власне динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом вн. і зовн.чинників. Дослідження динаміки ек.розвитку передбачає використ. специфічної методології, так званого динамічного підходу. Динамічна точка зору розглядає ек.явища у процесі змін ек.елементів та їх співвідношень.Якщо ек.статика вивчає “допустимі та раціональні стани економіки, то ек. динаміка досліджує процеси. Функціонування економіки у такому випадку розглядається як процес сусп.. відтворення що постійно здійснюється. Досліджуючи динаміку ек.розвитку, ми, насамперед, досліджуємо потужність, силу процесів ек.розвитку, кількісні та якісні зміни, що відбуваються в усіх структурних елементах ек.системи під впливом сукупності чинників, задіяних суспільством та окремими суб’єктами ек. діяльності з метою отримання прогнозованих результатів.Визначити рівень та якість таких змін неможливо за допомогою якогось одного показника, для цього слід застосувати систему показників, які б відбивали “переходи від одних станів ек. системи до інших”, отже забезпечували б, як порівняльний аналіз ек., ресурсного, інтелектуального потенціалу країни, її нац.. багатства, темпів приросту ВВП і ВНП, продуктивності та ефективності праці, інвестицій у реальний сектор економіки тощо, так і якісні параметри її розвитку – рівень системності інноваційного розвитку, характер змін у структурі нац.. економіки та окремих її секторів, у відносинах власності, у змісті та характері праці, якості життя громадян, рівень розвитку ек.свободи та виробничої демократії тощо.Кожний із названих показників безпосередньо, або опосередковано, знаходиться під впливом того або іншого вн. чи зовнішнього чинника, або й усієї їх сукупності, коли неможливість задіяти один з них негативно впливає на увесь процес ек. розвитку (наприклад, політична нестабільність, корупція, відсутність ефективних мотивів до змін інноваційного характеру тощо). До таких осн. чинників можна віднести: мотиваційні, технічні, технологічні, екологічні, ек., соц., політичні, духовні, інформаційні, інтелектуальні тощо. Фактично, кожний із названих блоків чинників є формою, яка відбиває рівень та якість розвитку тих чи інших інститутів, що складають певне інституційне середовище функціонування ек. систем.

46. ^ 3. Ек. зростання, його критерії та показники

Ек. зростання розглядається як процес кількісно-якісних зрушень на мікро і макрорівнях, у межах даного технологічного способу вир-тва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного вир-тва, сукупного суспільного продукту, ВВП. Ек. зростання відносять до техніко-ек. категорій, оскільки воно, на відміну від кате­го­рії ек. розвитку, безпосередньо не проявляється у формі інституціональних змін в інших елементах ек. системи, зокрема, у характері та змісті соц.-ек. відносин. Водночас, як це вже зазначалося вище, ек. зростання є необхідною умовою, органічною складовою ек. розвитку.

Принципова відмінність ек. зростання від ек. розвитку в тому, що розвиток відбувається на основі таких вн. законів, які забезпечують йому характер незворотного, системного процесу, що кореспондується із поняттям сусп.. прогресу, а ек. зростання, надто в умовах ринкової форми функціонування сусп.. вир-тва, носить переривчастий характер, який в періоди великих циклічних коливань, ек. та інших різновидів криз, може призупинятися, приймати зворотній напрямок (аж до стану, коли суспільне відтворення може тимчасово переходити у стан звуженого), не зупиняючи, водночас, поступальної ходи розвитку інших інституціональних форм функціонування суспільства як цілісної системи.Ек. зростання вимірюється двома способами: як збільшення реального ВВП (ВНП) за певний період часу; як зростання реального вир-тва ВВП на душу населення. Отже, головними критеріями ек. зростання є:- збільшення виробничих можливостей нац.. ек. систем, обсягів мат. продуктів, послуг, за доп. яких можна задовольняти потреби вир-тва, суб’єктів ек. діяльності, суспільства у зростаючих масштабах; - темпи ек. зростання; - можливі темпи ек.ономічного зростання – такі, що досягаються при використанні усіх реально існуючих на даний момент у суспільстві виробничих можливостей завдяки ефективній ек.й політиці та менеджменту;Фактичні темпи ек. зростання – формуються на основі реальних процесів і станів політ. та ек. діяльності суб’єктів сусп.. та ек. життя. Значення сталого ек. зростання, його високі темпи важко переоцінити, оскільки саме постійне зростання ВВП, нац.. доходу дозволяє розв’язувати питання, як подальшого зростання та розвитку, так і поточні, тактичні, середньострокові, пов’язані із забезпеченням функціонування системи охорони здоров’я, освіти, управління, безпеки, навколишнього середовища, підтримкою досягнутого рівня забезпеченості широких верств населення тощо. Серед показників, які визначають можливості та динаміку ек. зростання на перший план слід поставити продуктивність суспільної праці, живої та уречевленої. Саме продуктивність виробничої діяльності людини найбільш глибоко та комплексно визначає результати використ. усієї сукупності чинників вир-тва. Показником зворотним продуктивності праці в літературі називають трудомісткість продукції . Він показує, яку кількість праці слід витратити суспільству, за інших рівних умов вир-тва на даному етапі розвитку, для того, щоби створити одиницю продукції. Важливими показниками якості ек. зростання виступають також показники продуктивності капіталу, капіталомісткості та ефективності витрат природних ресурсів:Слід зазначити, що використовуються й синтетичні показники, які відбивають рівень розвитку технічного прогресу, концентрації та централізації капіталу, процесів інтенсифікації вир-тва, гран. продуктивності сукупності факторів вир-тва тощо:- показник, що відбиває залежність ек. зростання від співвідношення капіталу та витрат праці. Цей показник фактично виражає зміни у технологічному способі вир-тва, оскільки лише за умов зростання якості праці, її складності та продуктивності стає можливим збільшувати частку капіталу і одночасно скорочувати кількість людської праці, необхідної для його продуктивного функціонування;- показник граничної продуктивності факторів вир-тва, які характеризують залежність приросту національного доходу від приросту відповідного фактора; До осн. типів ек. зростання відносять: екстенсивний та інтенсивний.


47. ^ Ресурси ек. зростання.

Осн. фактори ек. зростання -працю (трудові ресурси), землю, капітал, підприємницьку діяльність.До факторів їх відносять, бо поза поєднанням і використ.м їх у процесі вир-тва неможливо створити жодного продукту, жодної послуги. Недарма фактор трактується як рушійна сила, причина якогось процесу, явища; істотна обставина у якомусь процесі, явищі. Тобто, в даному разі йдеться про принципові умови забезпечення вир-тва, безвідносно до стану, якості цих факторів. За будь-яких умов вони мають бути присутніми й використовуватися у процесі вир-тва. Дещо інакше слід трактувати поняття ресурси. Воно ширше за змістом ніж поняття фактори вир-тва. Зокрема, поняття ресурси означає засоби, запаси, можливості, джерела чогось, отже більше пов’язане із кількісною характеристикою можливостей вир-тва, визначенням потенційних можливостей застосування факторів вир-тва щодо реалізації певної конкретної мети, або сукупності цілей.Ресурси можуть існувати у найрізноманітніших формах, таких, наприклад, як природні, фінансові, людські, інтелектуальні, ек., політичні, екологічні тощо. Водночас, наявні в нац.. економіці ресурси забезпечують рівень та якість використ. як факторів вир-тва, так і чинників, що впливають на ефективність поєднання цих факторів у процесі сусп.. вир-тва з метою створення ек. благ для задоволення потреб суб’єктів господарювання, громадян тієї чи іншої країни.Чинники ек. зростання та розвитку складають більш широку основу функціонування економіки, оскільки, на відміну від факторів і ресурсів, мають більш складну, багатоелементну структуру (до того ж не стійку), яка включає як ек., так і позаек. важелі впливу, як ендогенну (внутрішню), так і екзогенну (зовнішню) складову.До ек. чинників ек. зростання можна, насамперед, віднести систему мотивації, На макрорівні базовим елементом системи мотивації може служити фіскальна політика, яка включає політику податкову, політику видатків і бюджетну політику. Ще одним визначальним економічним чинником ек. зростання є продуктивність праці, її рівень, динаміка, сталість у часі. Надзвичайно важливо використ. у процесі ек. зростання не лише суто ек. чинників і ресурсів, але й чинників позаяк., соц., які характеризують складний характер і структуру сучасних мотиваційних систем. Зокрема, забезпечення стійкого інтересу суб’єктів ек. діяльності, найманих працівників до відповідальної, ефективної роботи щодо забезпечення інноваційного характеру ек. зростання, націленого водночас, на ек. розвиток усього суспільства, можливе в наш час лише за умови системного використ. таких позаек. чинників, як: політика, політична влада, політична стабільність, соціальна відповідальність бізнесу, соціальна конкуренція, соціальне партнерство, ек. свобода, виробнича демократія, справедливість у розподілі доходу, культура, менталітет тощо.


^ 48. Типи та моделі ек. розвитку.


Характеристика типів і моделей ек. розвитку вимагає, насампе­ред, визначитися із розумінням сутності та змісту понять “ тип ”, “ модель”.Отже, тип, або типологія як філософське поняття має декілька трактувань: 1) метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленування ек. систем, об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу; 2) Резу­ль­тат типологічного описання та співставлення.Типологія, як метод, спирається на виявлення схожості та відмінностей об’єктів, що вивчаються, на пошук надійних способів їх ідентифікації. Найбільш поширеними в ек. і філософських дослідженнях є два історично визначені типи розвитку із відповідними їм формами прояву, це: 1) природно історичний та 2) культурно – історичний типи ек. та соц.го розвитку.Природно-історичний тип ек. розвитку базується на марксист­ській методології щодо характеристики економіко-історичних типів суспільства, тобто на принципах формаційної концепції розвитку, згідно з якою “ розвиток суспільства розглядається як певний “ лінійний ” процес проходження усіма етносами та країнами деяких спільних ступенів сусп.. розвитку ” . Його характерними рисами та ознаками є: детермінованість (опричиненість усіх процесів всередині системи); субординованість; історична послідовність розвитку ек. відносин; домінуюча роль власності у формуванні характеру праці, соц. структури, розподілі результатів трудової діяльності, послідовна (поетапна) еволюція сусп. інституціональних форм ек. діяльності від найпростіших до надскладних форм, таких як: натуральне господарство, товарне господарство, капіталістичне ринкове господарство тощо.Культурно-історичний тип розвитку по суті базується на принципах цивілі­заційного ­підходу, про який йшлося у попередній лекції. Характерними принципами та рисами такого типу розвитку називають: перехід від відтворювального (фор­маційного) до інноваційного (цивілізаційного) типу розвитку, за якого головною метою, формою існування та проблемою стає продукування нового, а саме: відтворення стає технічною процедурою; орієнтація розвитку на “ вир-тво ” безлічі цивілізаційних станів, кожний із яких є унікальним, що перетворює процес вир-тва на необмежене джерело руху та оновлення людства і людини.Модель- це зразок якогось виробу для серійного вир-тва; зразок конструкції чогось; відтворення предмету у зменшеному або збільшеному вигляді; схема, зображення, або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві; формалізована та представлена системою рівнянь система взає­мо­зв’язків ек. явищ. В ек. житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи зв’язків, яка може реа­ль­но існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних суб’єктів полі­тичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тен­ден­цій подальшого, більш віддаленого функціонування та розвитку того чи ін­шого об’єкту. Ек. моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, фун­кціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існує три головні моделі єкономічного розвитку. Це Модель Рікардо(ринкова модель), Мо­дель Сталіна(централізованої економіки), та Проміжна модель(модель змішаної економки).Основним елементом у стру­к­ту­рі механізмів ек. розвитку в Моделі Рікардо є абсолютна роль ринкового меха­ніз­му, при нульовій ролі держави, в Моделі Сталіна - абсолютна роль дер­жави при нульовій ролі ринку, у Про­мі­ж­ній моделі - нескінченна різно­ма­ні­тність співвідношень між долями держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх мінливість, рухливість.Ані Модель Рікардо, ані Модель Ста­лі­на не можуть стати основою нац.. ек. моделі розвитку України. Водночас досвід функціонування української еконо­мі­ки та сус­пільства в умовах пе­ре­хідного стану від Мо­делі Сталіна яскраво за­с­від­чив, що сподіва­ти­ся на ве­ли­кий вибір серед варіантів та моделей функціонування та розвитку рин­ко­во­го гос­по­дарства у межах Про­мі­жної моделі також не варто.Усі суч. нац.. ек. моделі розвинених країн, при всій їх різнобарвності та строкатості (будь то модель соц.го ринкового господа­р­­ства, держави добробуту, системи пожиттєвого найму тощо), в якості обов’я­з­­ко­­вих базових складових, які, власне, і є запорукою їх життєвості та ефектив­но­сті, ма­ють, по-перше, інноваційну спрямованість ек. розвитку та ек. зростання, а, по-друге, потужну соціальну систему, що включає, у широкому тракту­ва­н­ні, і гро­­ма­дя­нське суспільство.Саме ці складові при формуванні концепції та мо­делі со­ц.-ек перетворень в Україні не враховувався, не про­ра­хо­ву­вав­ся, фактично не сприй­малися владою, як об’єктивно необхідні вже в умовах си­с­темної транс­фо­рмації ек. та господарської систем. Формув. цих, по суті базових для забезпечення якісно нового характеру ек. та соц.го розвитку, інститутів вважалось справою віддаленого майбут­ньо­го: після завер­ше­ння дер­жа­во­творення, після завершення процесів привати­за­ції та роздержав­лення, після входження у світове господарство.


^ 49. Сталий ек. розвиток.

У 1992 р. понад півтори тисячі учених прийняли та оприлюднили Декларацію вчених із глобальних проблем: “ Попередження людству ”. Одним із ключових пунктів цієї декларації було попередження щодо проблем, які очікують світове суспільство найближчим часом, у випадку, якщо воно не віднайде принципово нової парадиг­ми свого подальшого розвитку в економіці, соц. житті, співіснуванні з оточуючим природним світом. Таке розуміння перспектив існування людини та людства на планеті ви­кликає потребу посилення уваги не лише до проблем сутності та ролі ек. розвитку у функціонуванні суспільства взагалі, але й до активного пошуку принципів і механізмів якісних змін у спонукальних мотивах суб’єктів господарсь­кої діяльності щодо змін своєї поведінки у процесі цього розвитку. Такий пошук необхідний, насамперед, для забезпечення сталого (стійкого) ек. розвитку суспільства у наступному його життєвому циклі, коли на зміну нашому поколінню прийдуть інші, із своїми потребами, інтересами, сподіваннями та уподобаннями.Не можна дати чіткого визначення цьому поняттю. Сталий ек. розвиток – розвиток,, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.На рівні світової спільноти було визнано той факт, що забез­печення ек. зростання, отже й ек. розвитку, напряму пов’яза­не із розв’язанням, як ек., соц., так й екологічних та культурологічних проблем суспільства та кожної окремої людини.Розуміння нагальності розв’язання проблеми узгодження динаміки та якості ек. розвитку із законами живої природи на парадигмальному, методо­ло­­гіч­ному, теоретичному та практичному рівнях сприяє поглибленню досліджень економістів – теоретиків щодо визначенню сутності, закономірностей і чинників ек. зростання та розвитку.

Характеристика сутності, змісту, ключових ознак поняття та явища сталого ек. розвитку дозволяє зробити висновок, згідно якого можна констату­вати: на теоретичному рівні, у науковому середовищі сутність прямої взаємозалежності між можливостями подальшого існування світового суспільства, його розвитку та якістю ек. розвитку узгодженою із можливостями збереження умов самовідтворення у повному обсязі довколишнього природного світу усвідомлюється із достатньою повнотою. Водночас, практика ек. діяльності приватного бізнесу, ек. політика держав свідчать про відсутність такого усвідомлення, прагнення й надалі забезпечувати ек. зростання та розвиток на старих концептуальних засадах, помилково вважаючи можливості планетарної екологічної системи, її ресурсної бази безмежними. Відхід від такого помилкового бачення можливостей сучасного суспільства, формув. та активне впровадження у світову практику якісно нової поведінки в ек.діяльності бізнесу, урядів, кожної окремої людини вимагає пізнання, усвідомлення та сприймання цивілізаційного виміру чинників подальшого ек. розвитку.


^ 50.Циклічний характер ек. розвитку.

Ек. явища, як і будь-які природні, знаходяться в постійному розвитку, який супроводжується зовн. в внутр. протиріччями, які спрямовують їх розвиток по шляху прогресу або регресу. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням. Компетентне судження про характер розвитку того чи іншого явища можна мати лише тоді, коли відомо час, на протязі якого воно знаходилось в режимі рівноваги або в нерівноважному стані, та відомі сили і механізми, які забезпечують певний стан того чи іншого явища та виходу із цього стану. Чергування рівноважних і нерівноважних процесів у розвитку явища формує цикл розвитку. Циклічні концепції є методологічною базою багатьох природничих наук. В економіці цикли розвитку отримали назву ек., ділової активності, бізнес-циклів. Стабільність ек. розвитку забезпечується шляхом встановлення і підтримання ек. рівноваги, тобто такого стану економіки, при якому досягається стійке врівноваження і збалансування взаємопов’язаних між собою структурних ланок економіки, головними з яких є вир-тво і споживання та попит і пропозиція товарів і послуг. В умовах ек. рівноваги забезпечується використ. ресурсів на межі їх виробничих можливостей. Разом з тим економіка зберігає свою здатність до саморегулюванню, що здійснюється завдяки механізмам ринкової самоорганізації в основі яких лежать такі важелі впливу як попит і пропозиція, рівноважна ціна та конкуренція. Економіка знаходиться в постійному розвитку через вдосконалення її структурних елем. і зв’язків між ними, тобто вона динамічна і розвивається від одного рівня рівноваги до іншого, проходячи певні цикли. Разом з тим циклічності в економіці притаманна власна специфіка, яка виявляється головним чином у можливості отримання максимальних вигод і зменшення негативних наслідків при постійно повторювальних коливань при здійсненні людиною її господарської діяльності. Значний вклад у розвиток теорії ек. циклів вніс К. Маркс. Основна його теза спирається на те, що капіталістична економіка не здатна досягти рівноваги внаслідок того, що їй притаманні внутрішні протиріччя головним з яких є постійне поглиблення суспільного характеру вир-тва і приватна форма привласнення його результатів, що неминуче веде до кризи як необхідної умови тимчасового подолання протиріччя і приведення економіки до тимчасової рівноваги. Проблему криз і циклів ек. розвитку досліджував М. Туган-Барановський, який обґрунтував положення, що криза визивається диспропорціями у розвитку галузей економіки. Особливу увагу слід приділити теорії ек. циклів Йозефа Шумпетера яка і на сьогодні залишається чи не однією з найпривабливіших і адекватно відображаючих природу циклічних коливань. Й. Шумпетер уважав, що єдиною причиною підйому економіки слугує масова поява підприємців, які створюють інноваційну продукцію шляхом нових комбінацій наявних у них ресурсів і продуктивних сил. Й. Шумпетером було завершено формув. моделі цикла, який складається з чотирьох фаз: процвітання, рецесії, депресії і відновлення. Криза ( падіння, рецесія). - падінням вир-тва, різким скороченням ділової активності, падінням цін, затоварюванням, скороченням інвестицій і зайнятості, зниженням доходів підприємців і заробітної плати найманих робітників. В умовах кризи спостерігається гонитва за грошима. Фінансові зобов’язання порушуються, кредитні зв’язки розриваються, процентні ставки зростають. Загострюються всі суспільні суперечності, зростає соціальна напруга. Скорочення вир-тва і всі ек. негаразди у період кризи тривають до того часу, поки не буде встановлено відносну ринкову рівновагу, тобто відповідність попиту і пропозиції у ведучих сферах ек. життя. Після цього кризове падіння припиняється і ек. система входить у фазу депресії. Депресія (стагнація, застій) -Падіння економіки зупинилось, але тенденції до зростання ще не сформувались. Вир-тво ведеться в’яло, в мінімальних розмірах, проте вже починають розсмоктуватись товарні запаси. Підприємці ще не ризикують інвестувати свій капітал, хоча ціни стабілізувались, а банківський процент впав до низького рівня. Однак вихід з кризового стану починається саме у фазі депресії. Реалізуючи товари по самим низьким цінам, тим не менше можна отримати дохід, якщо собівартість товарів нижча від цін реалізації. Пожвавлення характеризується відновленням ділової активності, ростом інвестицій і зайнятості. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, які виробляють засоби вир-тва. Виникають нові підприємства, модернізуються старі. Зростання зайнятості супроводжується зростанням заробітної плати і купівельної спроможності населення. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, формується соц. оптимізм. Після того, як буде досягнуто до кризисний рівень розвитку починається піднесення. Піднесення (експансія) характеризується зростанням всіх ек. показників: розширюються масштаби вир-тва, зростають ціни, зайнятість, прибутковість, заробітна плата, активізуються фінансові і грошові сектори і т. ін. У вир-тво впроваджуються нові технології і техніка, активізується інвестиційна діяльність, виникають нові підприємства, галузі, створюються нові товари. Зростання капіталовкладень супроводжується зростанням курсів акцій, процентних ставок, активізується біржова діяльність. Піднесення досягає максимуму, який називається процвітанням, або бумом. Після закінчення цієї фази починається фаза падіння. Цикл ек. розвитку завершився, проте економіка за цей час піднялась на новий більш високий рівень. Ці фази для різних країн можуть бути різними в часі, з певними особливостями протікання в той чи іншій країні, проте загальні тенденції формув. і розвитку ек. циклів зберігаються. Відповідно до часу протікання вони мають назву довгострокових, середньострокових і короткострокових. Короткострокові ек. цикли являють собою коливання ринкової кон’юнктури під впливом змін попиту і пропозиції, конкуренції і ціни. Вони спостерігаються у сільському господарстві, сфері послуг і в банківському секторі. Ці сфери є найбільш чутливими щодо механізмів життєзабезпечення і ек. агенти реагують більш оперативно на будь-які відхилення у протіканні ек. процесів. Середньострокові ек. цикли визначаються періодом відтворення і оновлення основного капіталу, початку і кінця циклу ( періоду від кризи до кризи). Довгострокові ек. цикли, або «довгі хвилі» відображають довготермінові тенденції ек. розвитку, включають повишальну і понижальну фази. Осн. елементом довго строк. циклічності є динамічний НТП і пов'язане з ним ек. зростання і ті соц.-ек. процеси які його обумовлюють. Корінні науково-технічні перевороти являються матеріальною основою динаміки довгих хвиль


9983846223224713.html
9983904869291784.html
9984112044475475.html
9984210707554234.html
9984290345358762.html